Лекція 1: Поняття

Лекція 1: Поняття та система природоресурсного права України

Поняття природоресурсного права

Природоресурсне право – це підгалузь екологічного права (сукупність однорідних норм), яка регулює суспільні відносини з охорони та раціонального використання окремих видів природних ресурсів: земель, надр, вод, атмосферного повітря, кліматичного ресурсу, повітряного простору, радіочастотного ресурсу, тваринного і рослинного світу, а також альтернативних джерел енергії.
Деякі вчені, щоправда, розглядають природоресурсне право як самостійну галузь права, мовляв: екологічне право регулює природоохоронні відносини, а природоресурсне – відносини господарчого характеру з раціонального використання природних ресурсів для задоволення економічних потреб галузей виробництва. З такою позицією, однак, ми не можемо погодитися, позаяк нормативно-правова база, понятійний апарат, засади є спільними для екологічного та природоресурсного права: в одних і тих самих нормативних актах наявні і охоронні і господарчі норми, що не дає підстави для виділення природоресурсного права як окремої галузі права.
Таким чином, на нашу думку, природоресурсне право є підгалуззю екологічного права, як і право природних комплексів та право екологічної безпеки.

2. Історія розвитку природоресурсного права

Історія природоресурсного права виводиться ще з часів Київської Русі. Загалом, її можна поділити на такі етапи:
І етап: природоресурсне право Київської Русі. Тоді розвивалося земельне і лісове законодавство – у їх межах йшлося і про використання та охорону інших видів природних ресурсів. Право тих часів регулювало відносини власності на природні ресурси і природокористування. Джерелами права були звичаї і писане право. Природоресурсні норми наявні у „Руській Правді” поч. ХІ ст., яка, зокрема, передбачала штраф у 12 гривень за переорання межі. За спалення чи пошкодження князівської борті – 3 гривні. За крадіжку борті – 12 гривень. Встановлювалася також відповідальність за пошкодження межових та інших ресурсовпорядних знаків, за незаконне полювання, рибальство, інші види природокористування.
ІІ етап: природоресурсне право України за Литовської доби. До джерел природоресурсного права цього періоду належать:
Судебник Казиміра 1468 р. – регулював порядок розгляду земельних спорів;
Устава на волоки 1557 року – регулювала землевпорядні заходи щодо волочної поміри сільськогосподарських угідь, запровадження фільваркової (феодальної) системи господарювання, земельного податку залежно від якості сільськогосподарських угідь;
Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років – регулювали відносини з використання природних ресурсів та захисту права власності на природні ресурси.
В цей час з’являється і розвивається інститут ресурсовпорядження, а також спеціальні особи, які займалися ресурсовпорядженням: підкоморії, межові, межувальники, лісівничі тощо. Існували також земельні межові суди, які називалися підкоморними (підкоморськими) судами.
ІІІ етап: природоресурсне право запорізьких козаків. З самого початку звичаєве право запорізьких козаків виникло як право природоресурсне, адже спершу козацтво не було військовою організацією: воно виникло з так званого „уходництва” – переходу на неосвоєні території для полювання, рибальства, рільництва та інших видів використання природних ресурсів. Вже згодом, коли ватаги уходників осідали на нових місцях, виникала потреба обороняти свої території і свої природні багатства. Звичаєве право запорізьких козаків знало звичай „займанщини” – право зайняття вільних угідь для користування. Передбачалося колективне користування природними ресурсами. Для здійснення спеціального використання природних ресурсів необхідно було отримати дозвіл Коша. Під особливою охороною перебували ліси, яких було обмаль на теренах Запорізьких Вольностей, а тому було встановлено норму про їх ощадливе використання. Козацьке природоресурсне право знало судовий прецедент.
ІV етап: природоресурсне право Гетьманщини. В цей час виникають такі джерела природоресурсного права, як гетьманські універсали, згідно з якими здійснювався розподіл природних ресурсів, а також кодекси українського права. Серед них особливо відомими були: Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року, Екстракт малоросійських прав 1767 року, Зібрання малоросійських прав 1807 року, Звід місцевих законів західних губерній 1837 року тощо. Ці правові джерела, переважно, містили компіляції та переробки литовських статутів, збірників магдебурзького права, гетьманських універсалів, але були деякі оригінальні норми. Вони були більш упорядкованими і більш детально регулювали природоресурсні відносини. Не можна не згадати теж першу Українську Конституцію Гетьмана Пилипа Орлика 1710 року, яка містила чимало природоресурсних норм, зокрема, щодо повернення захоплених російськими військами територій традиційного козацького природокористування.
V етап: природоресурсне право УНР. В цей час Україна будує соціалістичний лад, тому законодавство УНР, в засаді, було соціалістичним. Згідно з Універсалами Української Центральної Ради було націоналізовано природні ресурси, утворено земельні комітети для управління ними. Розвивалося земельне та лісове законодавство: було прийнято Тимчасовий земельний закон від 18 січня 1918 року, який врегулював порядок передачі землі в користування. Після утворення на Кубані самостійної Кубанської Народної Республіки, яка взяла курс на об’єднання з УНР, у 1918 році приймається Закон „Про землю у Кубанському краї”.
Після приходу до влади Гетьмана Скоропадського 29 квітня 1918 року було відновлено приватну власність на природні ресурси і скасовано природоресурсне законодавство УНР. В цей час приймаються Закони „Про право на врожай” від 27 травня 1918 року і „Про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями” від 14 червня 1918 року.
Після приходу до влади Директорії і відновлення УНР 18 грудня 1918 року, було знову націоналізовано природні ресурси для розподілу їх серед селян на праві користування. 8 січня 1919 року приймається Закон „Про землю в УНР”, а 10 січня 1919 року – Закон „Про ліси в УНР”. Природоресурсне законодавство УНР регулює порядок використання природних ресурсів, ресурсовпорядження, меліорацію. 14 квітня 1919 року Українська Національна Рада ЗО УНР прийняла Земельний закон для ЗО УНР, яка тоді перебувала у складі УНР.
VІ етап: природоресурсне право УРСР. Після утворення УРСР скасовується попереднє законодавство УНР і запроваджується радянське законодавство, запроваджується колективізація, продрозверстка, що призвело до голоду на території України. В цей час приймаються перші природоресурсні кодекси, які регулюють використання націоналізованих природних ресурсів. Природні ресурси не могли перебувати у приватній власності і використовувалися безоплатно, що зумовлювало нераціональне їх використання. В умовах політики індустріалізації в УРСР дуже мало уваги приділялося раціональному використанню природних ресурсів.
VІІ етап: природоресурсне право незалежної України. Від 16 липня 1990 року – Декларації про державний суверенітет України – до сьогоднішнього дня.


3. Засади природо ресурсного права України

Це основні положення, ідеї, закріплені у природоресурсному законодавстві, які визначають загальну його спрямованість. Норми засад мають пріоритет перед звичайними нормами права. Засади природо ресурсного права закріплені у ст. 3 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року:
- обов’язковість лімітів використання природних ресурсів;
- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;
- безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів.

4. Система природоресурсного права України

Система природоресурсного права – це упорядкована сукупність його правових інститутів. До інститутів природоресурсного права належать такі інститути:
Земельне право
Гірниче право
Водне право
Повітряохоронне право
Правове регулювання використання повітряного простору
Правове регулювання використання кліматичного ресурсу
Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу
Правове регулювання використання тваринного світу
Правове регулювання використання рослинного світу
Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії

5. Джерела природоресурсного права України

Джерелами природоресурсного права України є:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року;
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року// ВВРУ.- 2002 р.- № 3-4.- Ст. 27;
Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року// ВВРУ.- 1994 р.- № 36.- Ст. 340;
Водний кодекс України від 6 червня 1995 року// ВВРУ.- 1995 р.- № 24.- Ст. 189;
Закон України „Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 року// ВВРУ.- 2000 р.- № 18.- Ст. 132;
Закон України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року// ВВРУ.- 2000 р.- № 31.- Ст. 250;
Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2003 року// ВВРУ.- 2003 р.- № 36.- Ст. 282;
Закон України „Про радіочастотний ресурс України” в редакції від 24 червня 2004 року// ВВРУ.- 2004 р.- № 48.- Ст. 526;
Закон України „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року// ВВРУ.- 1994 р.- № 10.- Ст. 43;
Закон України „Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 року// ВВРУ.- 2004 р.- № 12.- Ст. 155;
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату від 9 травня 1992 року (ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996 року)// ВВРУ.- 1996 р.- № 50.- Ст. 277;
Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату від 11 грудня 1997 року (ратифікований Законом України від 4 лютого 2004 року)// ВВРУ.- 2004 р.- № 19.- Ст. 261;
Закон України „Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21 червня 2001 року// ВВРУ.- 2001 р.- № 48.- Ст. 252;
Закон України „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” від 10 лютого 2000 року// ВВРУ.- 2000 р.- № 13.- Ст. 99;
Закон України „Про гідрометеорологічну діяльність” від 18 лютого 1999 року// ВВРУ.- 1999 р.- № 16.- Ст. 95;
Закон України „Про державну експертизу землевпорядної документації” від 17 червня 2004 року// ВВРУ.- 2004 р.- № 38.- Ст. 471;
Закон України „Про енергозбереження” від 1 липня 1994 року// ВВРУ.- 1994 р.- № 30.- Ст. 283;
Закон України „Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 року// ВВРУ.- 1998 р.- № 1.- Ст. 1;
Закон України „Про альтернативні види рідкого та газового палива” від 14 січня 2000 року// ВВРУ.- 2000 р.- № 12.- Ст. 94;
Закон України „Про альтернативні джерела енергії” від 20 лютого 2003 року// ВВРУ.- 2003 р.- № 24.- Ст. 155;
Закон України „Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року// ВВРУ.- 2002 р.- № 14.- Ст. 97;
Закон України „Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року// ВВРУ.- 1999 р.- № 22-23.- Ст. 198;
Закон України „Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 року// ВВРУ.- 1998 р.- № 50-51.- Ст. 310;
Закон України „Про карантин рослин” в редакції від 3 квітня 2003 року// ВВРУ.- 2003 р.- № 28.- Ст. 212;
Указ Президента України „Про будівництво вітрових електростанцій” від 2 березня 1996 року № 159/96// http://www.rada.gov.ua/;
Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затверджений постановою КМУ від 28 вересня 1996 року № 1192// http://www.rada.gov.ua/.
Кліматична програма України, затверджена постановою КМУ від 28 червня 1997 року № 650// http://www.rada.gov.ua/.

Інші законодавчі акти.